Профілактика суїциду серед підлітків

Про проведення профілактичної  роботи з підлітками,

які схильні до суїцидальної  поведінки

           Суїцид (від лат. вбивати себе) – навмисне самоушкодження зі смертельним фіналом. Замах людини на власне життя кваліфікують як самогубство за умови, що вона усвідомлює значення своїх дій і керує ними. У всіх інших випадках здійснення людиною дій, які завдають шкоди її психічному чи фізичному здоров’ю, кваліфікується як аутоагресивна поведінка або нещасний випадок.

         Аутоагресивна поведінка (від грец. напад на себе) – специфічна форма особистісної активності, спрямована на завдання шкоди своєму соматичному здоров’ю. Суїцид є крайнім проявом аутоагресивної поведінки.

Розрізняють такі види аутоагресивної поведінки:

• суїцидальна поведінка – усвідомлені цілеспрямовані дії, метою яких є позбавлення себе життя;

• суїцидальні еквіваленти – неусвідомлювані дії та зумисні вчинки, які призводять до фізичного/психічного саморуйнування або самознищення, хоча на це не розраховані;

• несуїцидальна аутоагресивна поведінка – різні форми навмисних самоушкоджень, метою яких не є добровільна смерть, або реалізація яких безпечна для життя.  До внутрішніх форм суїцидальної поведінки зараховують:

• суїцидальні думки – міркування суб’єкта про відсутність цінності і сенсу життя, обґрунтування доцільності власної смерті, обмірковування способів і засобів самогубства;

• суїцидальні задуми – мисленнєві операції, в яких формується суїцидальний намір, обирається спосіб, визначаються засоби, час скоєння самогубства;

• суїцидальний намір – утворення із задумів і вольового рішення мотиваційний феномен, який пов’язує внутрішньо-психічну і зовнішньо-дієву складові вчинку самогубства.

• Зовнішніми формами суїцидальної поведінки є:

• завершений суїцид – цілеспрямований вчинок самогубства, який мав летальний фінал

• суїцидальна спроба (парасуїцид) – цілеспрямоване оперування засобами самогубства, яке внаслідок певних обставин не завершується смертю

Якщо аналізувати дитячі суїциди, то частіше за все – це реакція на ситуацію: побили, в тому числі й батьки, отримав погану оцінку, різні форми булінгу тощо. Уявлення про цінність життя у дітей і підлітків абсолютно інше ніж у дорослих. Життєвий досвід у них дуже малий і обмежується часто враженнями від телевізійних фільмів, коли герої оживають або живуть в іншому вимірі і навіть намагаються втручатися в справжнє життя. Тому дуже багато хто з підлітків, які здійснюють самогубство, впевнені, що: 1) їх врятують; 2) якщо їх не врятують, то все одно вони будуть жити далі, тільки в іншій формі.

Суїцидальна поведінка підлітків, маючи подібність з діями дорослих, відрізняється віковою своєрідністю. Підліткам характерна підвищена вразливість і навіюваність, здатність яскраво відчувати і переживати, схильність до коливань настрою, слабкість критики, егоцентрична спрямованість, імпульсивність в ухваленні рішення. Досить часто самогубство підлітків викликається гнівом, протестом, злістю або бажанням покарати себе і інших. При переході до підліткового віку виникає підвищена схильність до самоаналізу, песимістичної оцінки навколишнього оточення і своєї особистості.

Існує три групи причин дитячих і підліткових суїцидів.

• Перша й, напевно, найважливіша в таких випадках – це характерологічні особливості (своєрідність психіки, тобто те, чим цілість однієї психіки різниться від цілости другої).

• Друга – це сам підлітковий вік. Є навіть термін «підліткові та юнацькі самогубства».

• I третя причина – це складні, психотравмуючі ситуації (сексуальне насилля, військові дії, дорожньо-транспортна пригода тощо).

Проблему суїциду, суїцидальної поведінки дітей та підлітків необхідно вирішувати спільно з батьками, вчителями, практичними психологами та соціальними працівниками.

Батькам варто звернути увагу на такі симптоми підлітка:

• Словесні погрози: деякі суїциданти досить чітко говорять про свої наміри. Існують прямі твердження: «Я не можу цього витримати», «Я не хочу більше жити», «Я хочу покінчити з собою». Часто вислови можуть бути замасковані: «Ви не повинні про мене турбуватися», «Я не хочу створювати вам проблеми», «Скоро, дуже скоро цей біль буде позаду», «Вони дуже скоро пожалкують, коли я їх залишу» тощо. Такі погрози батьки повинні сприймати серйозно.

• Різка зміна в поведінці: наприклад, активний підліток може стати замкнутим та заглибитись у себе; нерішучий може здійснювати надзвичайно ризиковані вчинки. Сюди відносяться і незвичні покупки: підліток може прагнути купити, наприклад, мотузку та інші речі, які можуть асоціюватися з суїцидом.

• Різного роду адикції (схильність, згубна звичка): токсикоманія, наркоманія, алкоголізм, ігроманія тощо.

• Відмова та роздавання власних речей: той, хто вирішив здійснити самогубство, може роздавати речі.

• Ознаки депресії: зміни у вживанні їжі, порушення сну, тривожність, неврівноваженість, втрата інтересу до діяльності.

• Проблеми в школі: пропуски уроків, емоційні вибухи чи інша поведінка, не властива дитині.

• Теми смерті: бажання закінчити своє життя може проявлятися у малюнках, поезії, записах у щоденнику, прослуховувані траурної музики тощо.

• Раптові (неочікувані) стани ейфорії: підліток має щасливий вигляд після тривалого депресивного стану – це означає, що він відчуває полегшення від остаточно прийнятого рішення про скоєння самогубства.

• Інші ознаки: часті інциденти, скарги на фізичний стан організму, гіперактивність, агресивність, неадекватна поведінка з метою привернення уваги або досить тривале переживання горя після втрати близької людини

Рекомендації  у випадку виникнення ознак суїцидальної поведінки у підлітків, радимо здійснювати наступні види допомоги:

• приймайте суїцидента як особистість;

• налагодьте турботливі стосунки;

• не сперечайтеся;

• запитуйте;

• пропонуйте конструктивні підходи; вселяйте надію;

• оцініть міру ризику самогубства;

• не залишайте людину одну у випадку високого суїцидального ризику;

• важливо якомога довше зберігати турботу і підтримку підлітка;

• використовуйте засоби піднесення цінності особистості дитини, її життя.

Існують певні правила психологічної допомоги особам, які мають намір вчинити самогубство:

• З такими особами потрібно частіше зустрічатися.

• Психолог повинен звертати увагу суїцидального клієнта на позитивні аспекти в його житті. Наприклад: «Ви згадували, що раніше багато-чим цікавилися. Розкажіть про свої захоплення» або «Завжди є заради чого жити. Що Ви думаєте про це?». Такі питання допомагають клієнту знайти ресурси для подолання важкого етапу життя.

• Дізнавшись про намір особи вчинити самогубство, не слід панікувати, намагатися відвернути його якимось заняттям і вдаватися до моралізування та наставляння. Така тактика лише переконає особу, що його ніхто не розуміє і консультант – теж.

• Фахівець повинен залучити до роботи з клієнтом між консультативними зустрічами важливих для нього людей (близьких, друзів).

• При високій вірогідності самогубства слід вжити заходів обережності – проінформувати близьких клієнта, обговорити питання про госпіталізацію. Виконати це не легко, адже особа нерідко починає заперечувати свої наміри і стверджує, що нічого за нього турбуватися. Проте необхідно врахувати небезпечні ознаки в поведінці особи, оскільки заспокійливі заяви можуть носити відволікаючий характер.

• Психолог не повинен дозволяти клієнту маніпулювати собою за допомогою загрози самогубства.

• Психолог зобов’язаний детально, у письмовій формі, документувати свої дії, щоб у разі нещастя він зміг довести собі та іншим, що діяв професійно і вжив усіх заходів для уникнення катастрофи.

Особливість роботи соціального працівника полягає у тому, щоб підліток сам розповів про свої проблеми і відчував, що його сприймають, розуміють, надають підтримку. Поради, рекомендації чи контроль – неефективні способи.

Суїцидента слід підштовхнути на відверту розмову, намагаючись не впустити бодай найменшої інформації. Як правило, в суїцидента в такому стані втрачена надія. Розмова має бути побудована таким чином, щоб показати альтернативу, відродивши надію. Для того, щоб визначити істинну проблему людини, слід наштовхнути на визначення сутності проблеми. Спрацьовує і фраза соціального працівника: «Я не хочу, щоб ви це робили». Це проста, банальна фраза часто відіграє вирішальну роль не тільки у встановленні контакту, а стає ключовою у поверненні підлітка до життя.

       Дитина звертається за допомогою для того, щоб хтось зупинив її, підтримав, розкрив сутність її проблеми, вислухав і т.д. Підлітки, як правило, не знають, як жити далі.

Просимо використовувати ці рекомендації під час проведення  роботи з сім’ями,  в яких  діти, підлітки схильні до суїцидальної поведінки, або в них були спроби скоєння суїциду.

Якщо ви виявили здобувача освіти із ознаками суїцидальної поведінки, то:

Крок 1-й: практичному психологу (у разі його відсутності соціальному педагогу) спільно з класним керівником, батьками здобувача освіти створити безпечну і довірливу ситуацію навколо здобувача освіти.

Слухати про все, що буде говорити здобувач освіти. Якщо він замкнувся, не чинити тиск на нього.

Крок 2-й: повідомити керівника закладу освіти.

Крок 3-й: поговорити зі здобувачем освіти, з’ясувати його фантазії, думки, плани.

Крок 4-й: початкова оцінка. Перший контакт із людиною, яка перебуває у кризовому стані, використовується для оцінки ситуації. Її мета – виявити, які події призвели до кризи і спонукали її звернутися за допомогою. Треба звернути увагу на психічний стан здобувача освіти, передусім на наявність суїцидальних думок, тривоги, збудження, оцінити можливість отримати підтримку від сім’ї та друзів. Необхідно з’ясувати, чи є в родині дитини/підлітка дорослий, якого він поважає і любить, який є авторитетом або соціально близькою людиною. Знайти його і залучити до роботи. Дуже важливо наприкінці початкової оцінки прийняти рішення про наступну форму втручання та надання допомоги.

Крок 5-й: провести діагностику особистості здобувача освіти, виявити сильні сторони характеру, захоплення, інтереси, які допоможуть у подоланні життєвої кризи.

Крок 6-й: інтенсивна опіка. Метою інтенсивної опіки є запобігання декомпенсації і повернення підлітка до його нормального стану, у якому він може повністю використовувати свої ресурси для подолання кризи та адаптації. 

Крок 7-й: кризове консультування. На цьому етапі практичний психолог використовує методи, які сприяють зменшенню вираження афекту, нормалізації спілкування, досягнення розуміння з молодою людиною своїх проблем і відчуттів, демонструють турботу й емпатію, формують поведінку, спрямовану на подолання проблем.

Практичному психологу разом із батьками, педагогами закладу освіти потрібно організувати щоденне спілкування з молодою людиною, учителями та сім’єю, розробити індивідуальну програму психологічної допомоги та формування захисних антисуїцидальних факторів. У випадку відсутності відповідних вмінь і навичок у працівника психологічної служби – його обов’язок знайти кваліфікованого фахівця й залучити до роботи аж до повного зникнення суїцидальних ознак у поведінці здобувача освіти.

Крок 8-й: у випадку наявних випадків суїцидів у родині, попередніх суїцидальних спроб, вживання наркотиків і інших токсичних речовин, наявних психопатичних або депресивних розладів особистості, патології психічного розладу – обґрунтовано і толерантно рекомендувати батькам звернутися до психіатра чи інших медичних працівників.

Крок 9-й: виявити фактори ризику в сім’ї та закладі освіти для конкретного здобувача освіти. Розробити рекомендації для педагогів та родини, як організувати підтримуюче середовище, що змінити у взаємостосунках «дорослий – дитина/підліток».

Крок 10-й: організувати психопрофілактичну роботу в школі за вищезазначеною семи компонентною схемою. Затвердити план дій наказом по закладу освіти.